Організація навчання обдарованих учнів

                     Усі діти народжуються геніями,

однак у продовж перших шести років

їхнього життя ми допомагаємо

ім. позбутися цієї геніальності.                                           

                                                                           Б. Фужер 

 Основні теоретичні підходи

Проблема обдарованості актуальна протягом кількох століть, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу та матеріального розвитку людства.

Тому, як і будь який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати.

У зв’язку з цим стає закономірне питання про імовірність ідентифікації обдарованості, розв’язання якого пов'язують з аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості.

Але чіткого визначення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття «обдарованість», дослідники розглядають його по-різному.

Зокрема, досить часто порушуються питання про зв'язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін. Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна.

З повагою перших тестів (А. Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й на прогноз потенціалу дитячої  обдарованості.

Новітні вчення про обдарованість з'являються у 50-60-ті роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей—креативність.

Порівняно зі своїми однолітками обдаровані учні краще вміють розкривати відношення між явищами та сутністю, індуктивно та дедуктивно мислити, маніпулювати логічними операціями, систематизувати, класифікувати. Більшість із них ставить завдання, виконання яких потребує багато часу, а також мають розвинене почуття справедливості.

Отже, обдарованим учням властиві:

•   інтерес до розумової діяльності;

•   компетентність, не властива віку;

•   пошук причин явищ, які спостерігаються;

•   прагнення відкривати та досліджувати нове;

•   різнобічні інтереси та потреба в різнобічній інформації;

•   ґрунтовні знання;

•   добра пам'ять;

•   багата фантазія, уява, винахідливість;

•   схильність до ігор, які вимагають сконцентрованої уваги, та тих які мають складні правила;

•   уміння самостійно працювати;

•   добре володіння мовою;

•   великий словниковий запас, не властивий певному вікові;

•   терплячість у навчанні, захопленнях;

•   готовність узяти участь у додаткових заходах, які підвищують інтерес до навчання (конкурси, олімпіади).

•   читання книжок, вивчення друкованих матеріалів;

•   глибокий інтерес до літератури;

•   політичні та світоглядні інтереси;

•   колекціонування проведення експериментів у домашніх умовах;

•   почуття гумору;

•   підвищене почуття відповідальності, ретельне виконання прийнятих доручень;

•   велика працездатність та прагнення працювати якнайбільше.  

 Психологи вважають, що інтелектуального обдаровані діти мають цілу низку проблем, а саме:

1)    Неприязнь до школи.

Їм цікаво вчитися,  оскільки подобаються складні ігри та завдання і не викликають інтересу ті, котрими цікавляться їхні однолітки. Через це обдарована дитина може опинитися в ізоляції, закритися від інших.

2)Нонконформізм.

Обдаровані діти відкидають стандартні вимоги. Особливо, якщо ці вимоги суперечать їхнім інтересам або здаються безглуздими.

3)    Занурення у філософські проблеми.

4)    Розбіжність між фізичним, інтелектуальним та соціальним розвитком.

Обдаровані діти з більшим задоволенням спілкуються з дітьми старшого віку. Оскільки ж вони поступаються останнім у фізичному розвитку, то ім. складно стати неформальними лідерами.

Програма навчання для обдарованих дітей повинна відповідати їх специфічним потребам та можливостям, а також цілям, які висуваються до навчання цієї категорії учнів. Цим і визначається перелік вимог до побудови програм навчання для обдарованих дітей.

Отже, можна сформулювати такі можливі принципи організації змісту навчання для обдарованих школярів:

1)    Гнучкі змістові «рамки», які забезпечують можливість включення для вивчення тих чи інших тематичних розділів.

2)    Великі змістові одиниці; вивчення широких глобальних тем та проблем.

3)    Міждисциплінарний підхід до вивчення змісту.

4)    Інтеграція тем та проблем для вивчення, які належать до однієї чи різних галузей знань, шляхом установлення внутрішніх взаємозв’язків змістового характеру.

5)    Принцип насиченості змісту навчання.

6)    Проблемний характер вивчення змісту чи вивчення відкритих тем та проблем.

Програми для обдарованих дітей повинні:

•  надавати можливість для поглибленого вивчення тем, які обирають учні;

•  забезпечувати самостійність у навчанні, тобто навчання, яке керується самою дитиною;

•  розвивати методи та навички дослідної роботи;

•  розвивати творче, критичне та абстрактно-логічне мислення;

•  сприяти розвитку самопізнання та само розуміння, усвідомленню своєрідності власних здібностей та розумінню індивідуальних особливостей інших людей;

•  вчити дітей оцінювати результати роботи з допомогою різноманітних критеріїв, заохочувати оцінювання роботи самими учнями.

Запропонований В. К. Дядечко варіант організації навчальної діяльності, на наш погляд, належить до числа найперспективніших моделей організації навчальної діяльності в масовій школі.

В. К Дядечко виділяє наступні особливості колективної форми організації навчальної роботи:

1) У кожен момент спілкування (роботи) половина учнів говорить, половина слухає. Мінімальна кількість учасників – 4.

2) Кожний учасник занять по черзі є то учнем, то вчителем.

3) Найближча мета кожного учасника занять (учня) – навчати іншого того, що знаєш чи вивчаєш сам.

4) Діяльність кожного учня є суспільно-корисною, оскільки він не лише навчається, а й постійно, систематично навчає інших.

5) Основний спосіб роботи – усі по черзі навчають кожного та кожний усіх. Колектив навчає кожного свого члена під керівництвом педагога-спеціаліста

6) Кожен відповідає не лише за свої заняття та навчальні успіхи товаришів по навчальній роботі.

7) Кожну тему (питання), що вивчається, учасник занять може викладати іншим учасникам, працюючи з кожним по черзі до повного, міцного та всебічного опанування нею.

8) Найважливіше завдання педагога-керівника – формувати майстерність, мистецтво викладати у кожного учня. Без успішного розв’язування цього завдання колективні навчальні заняття не можуть перетворитися на високоефективну форму навчальної роботи.

9) Повна єдність колективних та особистих, індивідуальних, інтересів.